Олександр, який був в дуже тяжкому стані, якому не давали шансів на життя, та завдяки підтримці дружини він не опустив руки. Вони боролись, вони не здавались, як би тяжко не було. І завдяки підтримці лікарів, волонтерів та фондів змогли зробити так, що Олександр встав на ноги. Цей шлях тяжкий і важлива підтримка кожного українця. Ми будемо з цією родиною завжди та хочемо, щоб вони знали, що ми поруч.
Одна з історій із роботи Фонду з ветеранами, яка торкнеться серця кожного. Це історія про те, як кохання рідної людини може зцілити. Кейс-менеджери Фонду бачать багато складних історій та випадків, проте ця - особлива. Про те, що кохання зцілює, писав навіть головний лікар лікарні Мечнікова в Дніпрі, Сергій Риженко.
Історія довгої боротьби від дружини Альони:
"Мій чоловік Олександр пішов 2 березня захищати Україну. Пішов сам, був мобілізований по указу президента про повну загальну мобілізацію. В кінці березня він потрапив до 110 бригади (артилерист). Вони знаходилися під Авдіївкою.
17 червня Олександр написав зранку, що все добре, я почала хвилюватися оскільки в обід, зазвичай теж писав чи все в нього добре, а це не пише. В годин 17 вечора побратими зателефонували до тата Олександра і повідомили, що він поранений в голову, сказали що вони його відвезли в лікарню, живий ще був, далі вони не знають, що з ним. Мали надію, що вижив, адже повідомлення від командира не надходило, а оскільки не дзвонять - живий. Це була п'ятниця, в суботу ми дізналися що він в Дніпрі в Мечникова, родич поїхав туди, бачив Олександра - він був в реанімації після операції на голові. В понеділок я (дружина), і мама - ми були у Дніпрі.
Сказати що ми відчували це нічого не сказати, побачивши Олександра в нас були сльози.
Він отримав бойове осколкове проникаюче діаметральне рикошетне черепно-мозкове поранення голови. Забій головного мозку. Йому зробили операцію, але осколок не дістали. В Дніпрі він знаходився 2 тижні.Тоді його перевезли до Києва, в реанімації він був ще 2 тижні, його перевели з реанімації в палату, ніби все налагодилося, але він не розмовляв, як виявилося цьому була причина - гематоми 2 шт. Їх видалили і Олександр почав говорити по одному слову, поступово і реченнями, реабілітологи займалися з ним, він почав ходити з 4 опорною палицею і говорити. 4 вересня ми приїхали додому, де на нас чекав синочок.
Ми тиждень були вдома, тоді поїхали на реабілітацію в Луцьк. Надовго ми там не затрималися, усього на 2 тижні, через те, що нас волонтери забрали в Іспанію на реабілітацію. Ми жили всі разом - Олександр я і син, Олександра забирали на реабілітацію, а ми чекали на нього. В Іспанії в нього ще сталася епілепсія від травми.
Пробувши пів року в Барселоні, ми повернулися додому. Але теж, пробувши вдома тільки 2 тижні, ми поїхали на реабілітацію в Модричі. Там нам дуже сподобалось, бо реабілітація допомагала, Олександру ставало краще. Тому я і знайшла ваш Фонд. Але ми вирішили поїхати додому відпочити та, випадково потрапивши до лікаря, в Олександра виявили аневризму мозку, зробили операцію на аневризму, стан Олександра трішки погіршився.
Фонд "Після Служби" не відмовив нам в допомозі та оплатив 18 днів реабілітації. Тому ми знову поїхали в Модричі, за що вам щиро дякуємо, це допомогло Олександру відновитися. Це дуже важливо для наших хлопців."
Ветеранський фонд дякує всім, хто допомагав цій родині. Завдяки небайдужим ми можемо пишатись цією незламною сім’єю.