«Ловіть кожен день і знаходьте мотивацію всередині», – відомий кіборг, радник Фонду про життя після поранення
Олександр Терещенко, ветеран російсько-української війни, засновник Благодійного фонду Олександра Терещенка та радник з мотивації з реабілітації Фонду "Після Служби", відвідав нас, щоб поділитись своїм власним досвідом та мотивацією з ветеранами. Його цінний досвід та підхід дають натхнення тим, хто повертається до цивільного життя та знаходиться на шляху до реабілітації.
"Важливо знайти мотивацію всередині себе, чимось захопитися," – ділиться Олександр. Він як ніхто знає, що багато ветеранів стикаються з труднощами після повернення з війни, і їх професійна діяльність може бути ускладненою через різні обставини. Однак, знайти нову професію або зайняття, яке приносить радість, допоможе розширити горизонти та надасть їм нові можливості для самореалізації.
Олександр Терещенко, незважаючи на труднощі, що пережив, відчуває справжню мотивацію у своєму житті. "Моє життя після поранення стало багато в чому більш насиченим та корисним, ніж ті 47 років, які я жив до війни," - говорить ветеран. Він активно займається спортом, мистецтвом, написанням книг та іншими захопленнями, що допомагають йому в повсякденному житті та роблять його щасливішим.
"Ви зобов'язані бути щасливими та продовжувати наш козацький рід!" - закликає Олександр ветеранів та всіх, хто стикався з труднощами після повернення з війни. Він наголошує на важливості знаходити мотивацію всередині себе, займатися спортом, мистецтвом чи іншими захопленнями, що допоможуть піднятися з ліжка та радіти кожному дню.
Життя після війни не завжди легке, але варто знайти мотивацію та рухатися вперед, це допоможе стати щасливішим та здобути нові можливості у житті. Нехай кожен день буде наповнений радістю, мотивацією та впевненістю.
Фонд "Після Служби" надає підтримку ветеранам та військовим, допомагаючи їм знайти можливість лікування та реабілітації, опанувати нову професію та реалізуватися у різних сферах, а також отримати психологічну, юридичну підтримку і т.д. Щоб отримати допомогу, необхідно зареєструватись на сайті та очікувати на дзвінок кейс-менеджера.
Пряма мова:
– Я – Олександр Терещенко, ветеран російсько-української війни, засновник Благодійного фонду Олександра Терещенка і радник з мотивації з реабілітації Фонду "Після Служби".
Дуже важливо знаходити мотивацію – мотивацію всередині себе, дуже важливо чимось захопитися. Я знаю по собі знаю, по хлопцях, що повернувшись з війни дуже багато ветеранів не можуть повернутися до минулої професії: або вона була не улюбленою, або ти з тих чи інших причин не можеш нею займатися, або отримав якісь травми. І на війні розумієш, що життя швидкоплинне і хочеться прожити його якомога насиченіше і займатися саме тим до чого лежить душа. Вам тут допоможуть визначитися, зрозуміти яку нову професію ви можете отримати, чим займатися, і головне реалізуватися. Не просто ходити від ранку до вечора працювати, забувши про все, і про життя. Це значно і розширить горизонти, і розширить ваш кайф від життя. Тому, будь ласка, і це теж враховуйте, і не випускаєте це з уваги.
Я не буду розказувати, що я ось такий оптимістичний цілий день, і ось втратив руки й мені щасливо живеться від цього. Безумовно, з руками мені було веселіше, бо я міг і грати в волейбол, і в більярд, і ще купу всього. Але виявилося, що є купа занять до яких я в мене не доходили руки раніше. Зараз я стрибнув з парашутом, я ходжу в походи, зараз планую пройти 300 км самостійно... і це дуже важливо! У мене буває депресія, коли я розумію, що руки не відростуть, що вже 56 років, що не змінюється нічого. Мені не хочеться виходити на вулицю, мені не хочеться ні з ким спілкуватися. Я закриваюсь граю у шахи. Але я завжди не допускаю жодної думки, що я хочу перервати це життя. Тому що моє, як не дивно, моє життя після поранення важкого багато в чому більш насичене, корисне, ніж ті 47 років, які жив до війни. І я ніколи не жалкував, що пішов воювати і втратив руки. Я не уявляю, як би я залишився зараз з руками, і в цей важкий момент для країни я не був там.
І тому хочу вам сказати, що цю мотивацію – це будь-що, в мене це й шахи, і малювання, і писати книги чи дописи.. І ніхто не знає з вас що, до чого у вас буде хист, що вам захочеться робити завтра. І це може відкритись якась нова можливість. Тому ловіть кожен день, знаходьте якусь всередині мотивацію. Тому що багато людей, особливо коли отримують важкі поранення, інвалідність... є така думка що тебе рідні чекали, дружина, мама і варто жити хоча б з цього. Але цього надовго не вистачає! Тому що ти починаєш себе гризти, що я для них ярмо, для них все рівно. Може дружина якось сказала різко, тобі щось відповіла, бо в неї поганий настрій, а ти починаєш думати: "О, це вона вже не може далі зі мною жити, вона себе примушує". Ти себе накручуєш і це ще більше, ще гірше може стати мотивацію.
Треба шукати всередині додаткову роботу, спорт – дуже важлива складова – спорт будь-який, зараз багато можливостей для ветеранів, для людей з інвалідністю: Спорт, мистецтво... це будь-що, що може вас піднімати з ліжка і починати кожен день, і радіти кожному дню. Ну і по секрету скажу для мене це ще кава.
Наша війна зараз іде не лише на фронті, не лише за територію, ворог хоче знищити як нас як націю, він хоче знищити нашу душу і наше бажання жити. Щоб ви, повертаючись з війни, не мали бажання жити і все своє життя згадували тільки всі страхи і жахіття, які відбуваються на війні. Тому повернутися і, незважаючи на те, що ви пережили, те, що ви бачили, жити і бути щасливим, продовжувати наш козацький рід – це наша необхідність, необхідність самозбереження як нації. Тому, будь ласка, повертаючись сюди, не нехтуйте приходити, звернутись по допомогу, якщо вона потрібна психологічно. Це абсолютно не значить що ви слабкий як людина, чи як воїн. Якщо потрібна група самопідтримки, зібратися з такими самими побратимами, посестрами, поговорити просто про життя, то ви можете тут зібратися ось, в чудовому приміщенні "Після Служби", де завжди будуть вам раді. І взагалі прийти з будь-якої своєю проблемою. І дуже важливо зрозуміти, що ваші родини, ваші дружини, ваші мами, які чекають, і кожного дня чекають звістки, телефонного дзвінка від вас, що вони так само переживають дуже важкий стрес і посттравматичний синдром, і вони змінилися за цей час від пережитого. Це не значить, що ви чи вони стали гіршими, ми просто стали іншими. І дуже важливо порозумітися і зрозуміти, як нам один з одним жити далі, щоб наше життя було щасливим. І тут теж важливо зібратися і поговорити, щоб не діти не залишилися самі, щоб не розпадалися сім'ї.
Тому, будь ласка, звертайтеся, приходьте! І я переконаний, що життя після війни, життя після поранень, життя після ампутації не обов'язково має стати гіршим. Воно зміниться, але ви зобов'язані і бути щасливими, і продовжувати наш козацький рід!
