Наш фонд опікується не тільки ветеранами, а й діючими військовими
Це одна з історій, яка заслуговує уваги та поваги. Морський піхотинець, спортсмен, з червоними дипломами вищих освіт, з великим досвідом роботи поліцейським у відділі карного розшуку зі званням капітана, активно долучений до життя Ветеранського фонду "Після Служби".
Завдяки думкам воїнів, які отримують поранення, лікуються та повертаються назад на фронт, ми вже можемо розуміти, до чого нам готуватись і як їх підтримувати.
Після інтерв’ю з Русланом ми ще раз переконались, що з такими захисниками наша країна в надійних руках.
Шкільні роки пройшли на відмінно. Служба в армії «Морський центр спеціальних розвідувальних операцій» в.ч. А1594. Потім проходив службу в спецназі пенітенціарної служби, що раніше називався «Департамент виконання покарань».
Дві вищих освіти: Національна Металургійна Академія, факультет економіки підприємства та Національний Університет «Одеська юридична академія».
Улюблене хобі - читання книг. Почав читати з чотирьох років і по цей час може перечитувати по 1-2 книжки на день, якщо є вільний час.
Спорт - це не від’ємна частина його життя. Почав займатись з семи років і вважає, що спорт тренує не тільки тіло, але і витримку, самоконтроль, стресостійкість та силу волі.
Боєць знаходиться вже другий рік на фронті. Звільнивши частину Херсону, де отримав травму, їх 35 батальйон морської піхоти наразі відважно захищає Донецьку область. Боєць поділився згадками як він вирішив піти з поліції та під гаслом «Вірний завжди» боротись за нашу свободу.
"Перебуваючи на своїй посаді при званні капітан я намагався перевестись в поліційний батальйон спец призначення, але було марно.
Одного дня сталась жахлива трагедія, пролунав вибух. Російська ракета влучила в будинок, всі підрозділи поліції направились на місце. Той день перегорнув мій світогляд назавжди. Ті кадри й досі стоять перед моїми очима. ДСНС дістають маленьку дитину з-під завалів, то була дівчинка, вона була зовсім маленька, десь до пів рочку. Вона була без ознак життя. Мені здавалось, що настала всесвітня тиша, все навкруги стало чорним, нічого не було чутно, окрім найнестерпнішого болю убитого горем батька, який вийшов в магазин і повернувшись втратив кохану жінку і рідне дитя. Горе батька не передати словами. Цей біль я відчув на собі оскільки в мене теж є маленький син. В той момент я закурив, чого ніколи не робив і чітко визначився. Якщо мене, капітана не хочуть перевести, я просто звільнюсь і піду простим матросом в одну із бригад морської піхоти, які незламно утримують всю ту російську нечисть, що завдає такого болю моєму Українському народу.
Хотілось би донести, що кожен може зробити в цей час. Якщо ви бачите на вулиці військового, скажіть йому: «Дякую». Якщо у вас є знайомий на фронті, напишіть йому: «Як ти?». Для вас це не важко, а військові відчують, що позаду є надійний тил, котрий не забуває.
Слава нашим Героям."